Мамо,давай я тобі допоможу посуд помити; мамо пограй зі мною; мамо почитай мені казочку...Знайомі слова? Такі та інші пропозиції надходять від наших маленьких чад.Та чи часто ми позитивно відповідаємо на них,чи відмахуємось,зважаючи на свою зайнятість? Чи то мама сама швиденько впорається:помиє,прибере,пропилососить,чи не дай Боже дитина розіб"є щось,чи довго буде прибирати.
Чи замислюємось  ми про те,чому наші діти подорослішав не хочуть проводити з нами свій час.Можливо це тому,що коли вони були маленькі,ми не знаходили для них часу,на те, щоб просто з ними побути,відклавши всі свої справи.
Саме дитинство-це найніжніша і найвразливіша частина нашого життя.Я теж відмахувалася від допомоги своєї меншої донечки Анни,їй незабаром буде 7 років.Але одного разу я занедужала і вона мені готувала якийсь сюрприз на кухні.Веліла не заходити туди без запрошення.Згодом зайшовши до кухні я була приємно вражена-посуд був хоч і не кришталево чистим,але ж з якою  радістю і блиском світилися ті маленькі оченята.Мамо я тут підмела,посуд помила ,а ти рідненька видужуй швидше.
З тих пір ми все робимо разом,і прибираємо,і готуємо,і випікаємо.Як і всі дітлахи донечка полюбляє возитися з борошном та тістом.Тож поки в дитини є жага допомагати,творити - не відштовхуйте її в обійми інтернету.
Хіба ми матимемо право потім вимагати,щоб діти приділяли нам свій час.Потрібно насолоджуватись ними,поки вони потребують нас.Відкладіть зараз свій улюблений серіал,чи то  книгу,прочитайте своєму малюку його улюблену казочку,або просто полежте з ним і поговоріть.
Автор - Алла Добровольская